Технологія виготовлення виробів з бісеру.
1.Вступ.
2.Основна частина.
2.1 З історії бісероплетіння.
2.2 Класифікація виробів з бісеру.
2.3 Інструменти та матеріали для роботи з бісером.
2.4 Техніка безпеки при роботі з бісером.
2.5 Технологіі та техніки бісероплетіння.
2.6 Технологічна послідовність виготовлення...............
3. Висновки
    Рекомендована  література.
    Додатки.

2.1   З ІСТОРІЇ  БІСЕРОПЛЕТІННЯ.

Мистецтво виготовлення виробів з бісеру сягає  глибини  віків. Виготовлення прикрас з бісеру – один із самих загадкових, найцікавіших видів народної творчості. Інтерес до даного виду творчості в різні часи то раптового зростав, то практично повністю зникав. Виготовлення виробів з бісеру має свою багатовікову історію й особливості розвитку.

Людина по своїй природі прагне краси. Вона з давніх-давен оздоблювала своє житло, одяг та предмети побуту. Багато красивих речей можна створити з намистинок, стеклярусу, блискіток.

Бісер поширений у всіх культурах світу. Його використовували  не лише як матеріал для виготовлення прикрас, але й як засіб платежу. З бісеру виготовляли чотки у християнстві і буддизмі.

Про історію виникнення бісеру сьогодні можна сперечатися. За легендою вперше зуміли добути бісер фінікійці. Приблизно шість тисячоліть тому,  фінікійські купці везли по Середземному морю природний мінерал – селітру,  що добули в долині Нілу, в Африці. Подорожуючи, вони висадилися на  піщаний  берег Сирії. Взявшись готувати собі їжу, не змогли знайти великих каменів, щоб обкласти багаття та поставити на них посуд. Вирішили використати для цього великі шматки селітри. Вранці, розгрібаючи попіл, купці виявили чудовий злиток, який був твердий мов камінь, горів вогнем на сонці, був чистим і прозорим як вода. Багаття зуміло розтопити селітру, поєднати її з річковим піском. Так утворилось найперше скло, давши початок скловиробництву.

Існує також версія що  батьківщиною скла  був Давній Єгипет. Археологічні розкопки свідчать про те що оздобленням  речей та виготовленням  бісерних прикрас тут займалися ще в ІV ст. до н.е. Саме з Єгиптом пов’язані перші згадки про бісер. Назва його походить від арабського слова «бусра, бусер – штучні перли». В давньому Єгипті жінки і чоловіки носили намисто з бісеру.

Найпоширенішим видом скляних виробів було намисто. Завдяки вдосконаленню технології виготовлення, його можна було робити все дрібнішим. Так виник бісер. Спочатку його виготовляли з непрозорого скла переважно чорно-синього або зеленого кольору різними способами. Розплавлену скляну масу витягували у тонку нитку та накручували на мідний стержень, товщина якого відповідала отвору намистинок. Після цього стержень вилучали, а намистинку повторно нагрівали, обробляючи вручну. Технологія  скловиробництва  постійно вдосконалювалася. Так у ІІст. до н.е з’явилося напівпрозоре скло, а в І  ст. до н.е почали варити прозоре скло різних кольорів.

Із Давнього Єгипту й Сирії виробництво скла поширилося в Римську  імперію, оскільки Єгипет був завойований римлянами. Саме в римській імперії було винайдено спосіб видування скляних виробів за допомогою трубки. З краплі розплавленої скляної маси майстер за допомогою трубочки (тростяної чи залізної)  видував трубочки малого діаметра. Видуті трубочки розрізали спеціальними ножицями на дрібні частинки і піддавали обробці. Спочатку шліфували в барабані сумішшю товченого вугілля з вапном. Після заповнення отворів бісер висушували, змішували з невеликою кількістю піску і нагрівали до темно-червоного кольору в чавунних барабанах, які повільно оберталися. Під час цього процесу розм’якшені скляні кільця округлялися, згладжувалися нерівності, обертання не давало їм сплющитися, а порошкова суміш запобігала запливанню отворів. Після охолодження бісер промивали, висушували, повторно шліфували для повернення блиску, втраченого при розжарюванні.

Виробництво бісеру поширились у Грецію, Галію (теперішня Франція), Візантію, Німеччину. Внаслідок розколу Римської імперії на дві держави, центр склоробства було перенесено у її східну частину – Візантію. Після занепаду Візантії,  Венеція на довгі роки (X-XVIIIст.) стала володаркою технології скловиробництва, а наприкінціXVIст. почали займатися скловарінням у Богемії (Північна Чехія).

На території нашої держави  бісер був відомий ще у ІV- IIIст.. до н.е., про що свідчать прикраси з скляного намиста,  бісеру, стеклярусу знайдені у похованнях тих часів. Всі народи  які тут проживали: скіфи, сармати, давні слов’яни були знайомі з оздобленням одягу,  взуття та предметів побуту бісером.

За часів Київської Русі жінки та діти носили намисто, браслети різного кольору, причому дані вироби  вже виготовлялися у місцевих  майстернях.  Татаро-монгольська навала надовго перервала розвиток скловиробництва на Русі. Лише в XV ст.  рукодільниці почали використовувати венеціанський бісер для виготовлення предметів культового призначення, одягу та речей духовенства.

Починаючи з XVIII ст. бісер, який ввозили з Венеції використовували у домашньому рукоділлі. Попит на бісер зріс. Тому у 1754 р. М.В.Ломоносов відкрив Усть-Рудицьку фабрику. Тут виготовляли: бісер, стеклярус, грановані каміння та брошки, кольорове скло. Фабрика проіснувала 10 років і була закрита невдовзі після смерті Ломоносова. У кінці XVIII-XIX ст. захоплення бісерними ремеслами в аристократичних колах були досить поширеними на Русі. У кінці XIXст. бісерне мистецтво поширилось провінційними містами, а з появою недорого бісеру ( відкриття кустарних майстерень у Московській, Казанській, Гродненській, Київській губерніях), цим рукоділлям почали займатися в селах.

Популярний бісер і сьогодні. Його широко застосовують для оздоблення одягу, виготовлення аксесуарів. Вражають своєю чарівністю бісерні сучасні і народні прикраси. Для оздоблення предметів інтер’єру бісер є незамінним та неповторним матеріалом.

2.3 МАТЕРІАЛИ  ТА ІНСТРУМЕНТИ

Для виготовлення виробів з бісеру використовують різні матеріали.    Сьогодні бісерним виробництвом займаються у багатьох країнах світу. Бісер виробляють різних форм, різних кольорів. Виробники бісеру застосовують свої професійні секрети для виготовлення продукції. В торгівельній мережі зустрічається  безліч  її видів: з кольорового  та прозорого скла, пофарбований всередині чи зверху, перламутровий, смугастий, матовий, меланжевий   з гладенькою чи  шершавою  поверхнею. Намистини виготовляють з різних видів матеріалу: скла, пластмаси, дерева, кераміки і навіть з дорогоцінного  каміння та металів.

Бісер - дрібні,  круглі, або  злегка приплюснуті  намистинки. Діаметр бісеринок не більше 2 мм. Розмір бісеру позначають номером, чим більший номер тим дрібніший бісер.

Намистини – круглі бісерини  з діаметром більше 2мм.

Рубка, січений бісер  – скляні палички, довжина яких рівна діаметру.

Стеклярус – скляні  трубочки, довжина їх більша за діаметр, який  визначає номер стеклярусу.

Блискітки – пластинки різних форм, які мають дірочки для кріплення.                          

Дріт   Його підбирають в залежності від виду виробу та бісеру. Виготовляючи прикраси ( брошки, заколки), дрібні деталі сувенірів використовують  тонкий кольоровий  дріт,  для виготовлення виробів для оздоблення інтер’єрів використовують дріт різної товщини: тонший -  для виготовлення деталей та їх монтажу, товстіший -  для основи до якої кріпляться деталі. Товщина дроту залежить від  діаметра отвору бісеринки,через неї він має просилятися щонайменше два рази. Дріт повинен бути зручним у роботі,  легко згинатися і скручуватися. Використовують мідний дріт, а також алюміневий як основу для кріплення деталей.                                                                                         Кольорові  нитки,  пластилін, фольгу, клей, папір, тканину, дерев’яні палички, флористична тасьма  – використовують для оздоблення деталей  та оформлення готових  виробів .Серветка,   на яку насипають бісер для  роботи використовується для  того, щоб бісер не розбігався по робочій поверхні. Для серветки використовують однотонну тканину  .Під час  роботи використовують  інструменти:   голки, шпильки, круглогубці,плоскогубці,  ножиці.

2.4 ПРАВИЛА    БЕЗПЕКИ ПРАЦІ,  САНІТАРІЇ І ГІГІЄНИ  ПРИ ВИГОТОВЛЕННІ     ВИРОБІВ З БІСЕРУ.

1.Перед початком роботи підготувати робоче місце.

2.Сидіти прямо, не нахиляючи низько голову.

3.Роботу виконувати при достатньому освітленні.

4. Роботу тримати на відстані 25-30 см від очей.

5. Інструменти  класти на стіл ручкою до себе, передавати  – ручкою

від себе.  Ножиці кладуть, зімкнувши леза, гострими кінцями від

працюючого. Передавати ножиці,  тримаючи за зімкнуті леза.

6. Плоскогубці, круглозубці та кусачки тримати в обхват, не закладати

пальці між  ручками  інструмента –  можна  защемити пальці.

7.  Зберігати інструменти слід у спеціальній коробці.

8. Голки зберігати у спеціально відведеному місці. Якщо голка  необхідно обов’язково знайти.

9. Під час роботи, при тугому проходженні голки через бісеринку 

використовувати наперсток.

10. Не користуватися несправним інструментом, іржавими та зігнутими

голками.

2.5 Технологіі та техніки бісероплетіння.

Технологія виготовлення виробів з бісеру (стеклярусу) - це спосіб створення виробів з бісеру (стеклярусу).

Основні технології:

Нізаніе - технологія бісероплетіння, при якій бісеріни набирають лише на один (робочий) кінець нитки і тільки за допомогою цього кінця нитки ведуть подальшу роботу; другий кінець нитки залишається вільним і в роботі не бере участь. У техніці бісерного нізанія можуть виконуватися різні види виробів з бісеру: широкі і вузькі, щільні й ажурні (кулони, ланцюжки, намиста, кольє, коміри і т.п.). 

Розрізняють такі види нізанія: поздовжнє, поперечне, кутове, кругове.  

Поздовжнє низание - низание вироби з бісеру здійснюється у всю його довжину. Вибирається потрібна довжина виробу і виконується на цю довжину, а потім, виріб наплетается в ширину. На цьому принципі, наприклад, побудована, техніка плетіння «огалала». 

Поперечне низание - найбільш поширений варіант плетіння бісерних виробів, при якому низание здійснюється в довжину при відносно постійною ширині. Іноді ширина може варіюватися протягом всієї довжини виробу. Готовий виріб при поперечному Нізаніе має звичайно вид сітки, що складається з окремих ромбів, кіл, квадратиків і пр. 

Кутове низание - вид нізанія, який використовується для отримання виробів або його бісерних елементів у вигляді куточка. При такому способі нізанія зазвичай спочатку виконується одна половина вироби, а потім робота перевертається і виконується друга половина вироби в дзеркальному відображенні. Найчастіше цей спосіб нізанія використовується для створення кулонів і кольє. За цим принципом будується, наприклад, техніка щільного музичного уголкового плетіння. 

Кругове низание - елементи виробу ніжутся по колу; в готовому ж вигляді елемент може мати вигляд кола, багатокутника, трикутника (в залежності від використовуваного способу плетіння). В процесі роботи над виробом з бісеру окремі елементи, виконані в техніці кругового нізанія, можна з'єднувати між собою, утворюючи різні за формою частини виробу: ромби, квіти, велике коло і т.п. На даному принципі будується, наприклад, техніка нізанія багатокутника круглими рядами. 

Плетіння - технологія бісероплетіння, при якій в роботі використовуються одночасно два робочих кінця нитки (плетіння здійснюється двома і більше голками). На даній технології плетіння побудована, наприклад, техніка монастирського плетіння. 

Бисерное ткацтво - технологія бісероплетіння, де для роботи над виробом потрібен спеціальний верстат, для натягу ниток-основ, навколо яких і ведеться плетіння бісерної голкою. Вироби, виконані в цій техніці, порівняно однотипні за формою і являють собою стрічки, що відрізняються по ширині, довжині, колірним рішення і використовуваному орнаменту.

Техніка бісероплетіння - варіант створення виробів з бісеру (стеклярусу), заснований на будь-якої технології бісероплетіння та використовує окремі прийоми плетіння (нізанія).

 3.ВИСНОВКИ

Традиційні художні ремесла і промисли - це своєрідна пам'ять народу яка зберігає його духовний досвід та єднає минуле із сьогоденням і майбуттям. Вони розвивались віками і можуть вдосконалюватися, завдяки знанням і вмінням багатьох поколінь майстрів, що передають їх молодим.

Педагогічна цінність пізнання декоративно-ужиткового мистецтва пояснюється такими важливими причинами: твори цього виду мистецтва дають змогу виховати в учнів відповідну культуру сприймання матеріального і духовного світу, сприяють формуванню естетичного ставлення до дійсності, допомагають глибше пізнати художні засоби інших видів мистецтва, сприяють розвитку творчих здібностей.

Працюючи над модулем «Технологія бісерного плетіння»  діти мають можливість ознайомитися з основами загальної композиції, особливостями структури візерунку, форми, кольору, поняттями ритму і симетрії. Робота над проектом будь-якого виробу, особливо художнього, - це особлива галузь творчості зі своїми прийомами і методами. Створюючи проектний виріб, користуючись одними способами плетіння, діти зуміли надати неповторності власному виробу. Використовуючи досвід, вироблений власною практикою і поповнений   новими засвоєними  знаннями, діти проектували різними методами: фантазування, фокальних об’єктів, комбінування.

Проектування змушує думку дитини творчо працювати для вирішення навчальної проблеми. Цей процес вимагає від учнів оволодіння тим обсягом знань і вмінь, яких не вистачає для розв’язання проблеми. В основному поповнення їх досягається за рахунок самостійної роботи учнів.

Застосування проектної технології забезпечує всі умови для розвитку особистості. Діти випробовують себе у різних видах діяльності. Проектна діяльність не обмежується самим процесом виготовлення виробу. Учні ведуть пошукову, дослідницьку роботу, пробують себе в ролі художників, дизайнерів, вчаться розв’язувати конструкторсько-технологічні та технічні задачі.

«Від ідеї  - до втілення!» - ось девіз під яким працює дитина проектуючи свій виріб. Творчий проект -  це цілеспрямований процес. Дитина вчиться мислити на всіх етапах проектування. Починаючи з розробки технічного завдання і закінчуючи презентацією готового виробу, учень здобуває навики роботи у різних напрямках. Дитина сама відкриває в собі те, про що раніше не знала. У такі хвилини творчої  праці формуються  професійні риси майбутнього спеціаліста. Завдання вчителя розвивати здібності дитини і створювати умови для розвитку її   як  особистості.

У своїй педагогічній діяльності не один рік я використовую проектний метод навчання. Перевага  проектно - технологічного методу полягає в тому, що мої учні під час цієї діяльності більш активно залучаються до роботи, із задоволенням працюють самостійно. Діти прагнуть навчитись і дізнатись більше, ніж на традиційному уроці, бо розуміють що це необхідно для якісного виконання проекту. Діти вчаться не тільки планувати свою роботу але й аналізувати та оцінювати її. В процесі роботи над проектом у дітей розвиваються навички спілкування, що особливо важливо у сучасному світі. 

РЕКОМЕНДОВАНАЛІТЕРАТУРА

Коберник О.М. Трудове навчання в школі: проектно-технологічна діяльність. -  Х.: Вид. група «Основа», 2010.

Коберник О.М. Проектування на уроках трудового навчання // Трудова підготовка в закладах освіти. - 2000. - №4. - С.12-14.

Коберник О.М. Проектно-технологічна система трудового навчання // Трудова підготовка в закладах освіти. – 2003. - № 4. – С. 8-12.

 Рак Л., Боринець Н. Творчі проекти на уроках трудового навчання: обслуговуючі та технічні види праці:  8-11 класи.  - К.: Шк.світ, 2010

Рак Л., Боринець Н. Трудове навчання: Об’єкти праці : 5-9 класи. – К.: Шк.світ, 2010.

Павх С.П. Бвсерне рукоділля. – Тернопіль – Харків: Вид-но «Ранок», 2009. -  112с. – («Практикум») 

Ворожейкіна О.М. 100 цікавих ідей для проведення уроку. – Х.: Вид. група «Основа», 2011.

Божко Л.А. Бисер. Уроки майстерства. Узд.3-е. испр. и доп. – М.: Мартин, 2006. – 168с., ил

Терещук А.І., Дятленко С.М.  Методика організації проектної діяльності старшокласників з технологій. – К.: Літера ЛТД, 2010.

Прометун О.І. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання. – К.: А.С.К.: А.С.К.,2006.

Боринець Н.П. Метод проектів у технології трудового навчання. // Освіта України .18.12.2007.

Сидоренко В.К. Проектно- технологічний   підхід як основа оновлення змісту трудового навчання.// Трудова підготовка в закладах освіти. – 2004. - №1.

Коберник О.М., Ящук С.М. Методика організації проектно-технологічної діяльності учнів на уроках трудового навчання. — Умань, 20010. – 128с.